Хлорозом називається знебарвлювання листя — втрата ним зеленого забарвлення, коротковузлистістю — вкорочення міжвузлів пагонів. Звичайно обидва ці види захворювання супроводять одне одного і полягають у потоншанні пагонів, здрібненні листя, відмиранні листкової пластинки, осипанні цвіту. Усе це веде до зниження врожаю й ослаблення кущів, а іноді й до повної їх загибелі.
Хлороз і коротковузлість виноградної лози виникають при порушенні правильного обміну речовин внаслідок або несприятливих ґрунтових і погодних умов, або зараження вірусами.
У першому випадку ми маємо справу з неінфекційним хлорозом, у другому — з інфекційним виродженням.
Мал. 17. Вапняний хлороз:
1 — пагони з хворої рослини; 2 — пагони із здорової рослини.
Неінфекційний хлороз може виникнути після часткової загибелі кореневої системи в результаті механічних чи інших пошкоджень, недостачі бору або інших мікроелементів, надмірного зволоження ґрунту, близькості підґрунтових вод або під час посухи.
На південних українських чорноземах, які містять велику кількість розчинного вапна, у посушливі роки й після посушливих років спостерігаються масові захворювання винограду на хлороз. Ванно, надходячи з ґрунту через корені в рослину, перетворює залізо в нерозчинний стан. Без розчинного заліза в листі не утворюється хлорофілу, від якого залежить зелене забарвлення листя й живлення рослини вуглецем повітря. Вапняний хлороз стає добре помітним у червні. Зелений колір листя переходить поступово від жовтуватозеленого до жовтого і майже до білого. Знебарвлювання починається з країв листка, йде уздовж жилок і поступово поширюється на всю пластинку. Жилки листка залишаються зеленими.
З липня — серпня починає відновлюватись зелене забарвлення. Проте при сильному хлорозі хворі листки засихають і осипаються. Якщо хлороз повторюється кілька років підряд, кущі терплять від коротковузлості й гинуть.
Сорти винограду неоднаково витримують надмір вапна в ґрунті. Нестійкі проти вапняного хлорозу ізабельні сорти Ізабелла, Лідія, Ноа. З підщепних сортів погано витримують надмір вапна в ґрунті Ріпарія 9, Ріпарія глуар, Рупестріс дю Ло, Ріпарія X Рупестріс 3309.
Стійкішими є підщепні сорти: Кобера 5 ББ, Шасла X Берландієрі 41 Б. Європейські сорти винограду найстійкіші на вапнистих ґрунтах, але, прищеплені на чутливі до вапна американські підщепи, хлорозують, бо стійкість проти хлорозу полягає в тому, як вбирає вапно з ґрунту коренева система.
Для поліпшення стану хлорозуючих кущів підсилюють ріст коренів шляхом внесення органічних та мінеральних добрив і зрошування.
На вапнистих ґрунтах, де хлороз є наслідком нестачі в рослинах розчинного заліза, вносять залізний купорос. Восени його вносять по 800 грамів під кожний кущ на глибину залягання коренів. Улітку змазують рукави і голову куща 1—2-процентним розчином залізного купоросу і підливають під кущ по З—4 літри цього розчину.
Лікування слід починати зразу ж після проявлення хлорозу й повторювати через кожні 4—5 днів до стійкого позеленіння листя. Обприскування кущів 0,5-процентним розчином залізного купоросу також сприяє позеленінню листя, але може спричинити опіки.
Позакореневе підживлення кущів мінеральними добривами в суміші з мікроелементами бору та марганцю також може дати позитивні наслідки.
Іноді проти хлорозу добре діє сірчанокислий цинк, коли його вносити восени по 3—5 грамів під кущ на глибину 20—25 см.
Лозу хлорозних кущів не слід використовувати для розмноження.
