Содержание материала

Одним з найнебезпечніших шкідників є філоксера. Близько ста років тому разом з саджанцями її було завезено з Америки до Європи, де вона буквально спустошила виноградники.
У 70-х роках минулого століття цей шкідник проник з садивним матеріалом з Західної Європи до Росії, де також завдав величезних збитків виноградарству.
Філоксера — дрібна комаха з групи попелиць, жовтувато-зеленого кольору, овальної форми. Дорослі особини, довжиною трохи більше міліметра, безкрилі. Філоксера висмоктує сік з рослини.
Живиться і розвивається вона тільки на винограді, на коренях ї на листі американських сортів, а також багатьох гібридів прямих утворювачів і, як правило, тільки на коренях європейських і, почасти, ізабельних сортів. Молоді личинки, перезимувавши на коренях, пробуджуються навесні і починають живитись. Звичайно на кінець травня вони розвиваються в дорослих самок, відкладаючи тут же, на коренях, до 120 яєць, і гинуть. З яєць виходять личинки, дуже рухливі в перші дні свого життя. Частина їх розлазиться по дрібних корінцях, присмоктується там і живиться; частина личинок виходить на поверхню і розлазиться по землі, розселюючись таким чином по винограднику і заражаючи нові кущі.
Личинки, що лишились на коренях, розвиваються і дають нове покоління. Розвивається одне покоління (від яйця до яйця) в середньому більше трьох тижнів. Таким чином, за весняно-літній період філоксера дає 5—6 поколінь. На європейському винограді філоксера розмножується без самців (партеногенетичним шляхом).

Цикл розвитку філоксери
Maл. 1. Цикл розвитку філоксери на американських сортах винограду:
I — яйце, що зимує на кущі в тріщинах корн; 2— личинка, що живиться на листі і утворює гал; З — самка, що підкладає яйця у галі; 4— личинка другого покоління листкової форми на галі; 5 — самка і яйця другого покоління листкової форми; 6 — личинка, що утворює наступні покоління листкової форми; 7 — личинка кореневої форми, що перезимувала на коренях; 8 — самка, що відкладає яйця на коренях; 9— личинка кореневої форми і личинки, які перейшли на корені з листків; 10 — самка, що кладе яйця на коренях;
II— личинки, які продовжують розвиток на коренях, а частково розвиваються в крилату філоксеру; 12 — самка, що продовжує розмноження кореневої форми; 13 — личинка (німфа), що розвивається в крилату філоксеру; 14 — крилата філоксера; 15 і 16 — яйця, відкладені крилатою філоксерою; 17 і 18 — самець і самка; 19 і 20 — парування, в результаті якого розвивається зимуюче яйце.

Так само розвивається філоксера й на коренях американського винограду. Але на відміну від циклу розвитку на європейських сортах з частини личинок старшого віку у другій половині літа розвиваються крилаті самки, які відкладають на кущі яйця. Самці й самки, що з них виплоджуються, паруються, і самки відкладають на кущах зимуючі яйця (по одному кожна).

форми філоксери
Мал. 2. Коренева (І) і листкова (2) форми філоксери (дуже збільшено).

Личинки, що вийдуть весною з цих яєць, перелазять на молоді листки і присмоктуються до них з верхнього боку. У місці смоктання тканини листка розростаються і випинаються донизу у вигляді мішечка — гала, жовтозеленого або червоного кольору. У галах личинки розвиваються в самок, що розмножуються, як і коренева форма, без самців і відкладають по 300—400 і більше яєць. Личинки, що вийшли з цих яєць, перелазять на молоді листочки, утворюють гали і дають наступне покоління. До осені розвивається 6— 7 поколінь листкової форми філоксери. Частина личинок листкової форми, починаючи з другого і наростаючи до останнього покоління, переходить на корені і там розвивається далі. Таким чином, партеногенетичний цикл кореневої форми щороку оновлюється статевим поколінням.
Шкода від філоксери полягає в тому, що на корінні і мочках, у місцях, де вона висмоктує сік, утворюються потовщення, здуття і вузлики.
На коренях європейських сортів винограду ці утвори загнивають і уражені частини кореневої системи відмирають; кущі починають відставати в рості, знижується урожайність, вони сохнуть і через кілька років гинуть. А на коренях американських сортів здуття і вузлики, що утворились в результаті смоктання філоксерою, відмирають і відпадають (злущуються); корені не загнивають, а зберігають свою життєдіяльність. Розвиток куща не порушується. У цьому полягає стійкість американських сортів винограду проти пошкоджень філоксерою.
Деякі сорти європейських і місцевих лоз винограду також філоксеростійкі, але тільки в різній мірі. Так, до сортів з відносно підвищеною філоксеростійкістю належать Серексія, Копчак, Грецький рожевий, Галбіна, Сгигарда, Корна нягра, Чайнак, Кабасма, Кабасія, Плавай, Ркацителі, Мцване, Чинурі, Каберне-Совіньйон, Португізер, Гарс-Левелю, а також ізабельні сорти — Лідія, Ізабелла, Ноа та ін. Деяку стійкість проти філоксери мають рекомендовані для присадибних (поливних) ділянок Карабурну, Королева виноградників. Нестійкими сортами, які дуже пошкоджуються філоксерою, є Шасла (біла, рожева і мускатна), Піно сірий, Гаме чорний, Сапераві та ін.
Корені винограду, пошкоджені філоксерою
Мал. 3. Корені винограду, пошкоджені філоксерою.

Листкова форма філоксери, що розвивається на американських і багатьох гібридних сортах винограду, при масовому розмноженні послабляє кущі і знижує якість лози на маточниках. Головна небезпека листкової форми в тому, що з цих вогнищ вона розселюється на сусідні виноградники.
Як видно із сказаного раніше, ґрунт є основним середовищем розвитку філоксери, яка проникає туди по кореневій системі винограду на чималу (до метра й більше) глибину. Такий прихований спосіб життя, а також надзвичайно висока плодючість філоксери дуже утруднюють боротьбу з нею і практично ще немає достатньо ефективних хімічних методів боротьби з нею.
Основними шляхами захисту винограду від пошкодження філоксерою є культивування винограду на підщепах американських сортів, стійких проти філоксери, а також карантинні заходи, що перешкоджають поширенню її в райони виноградарства, де цього шкідника немає.
Для цього територія виноградарства України поділена на 2 зони — заражену філоксерою, де європейські сорти винограду вирощують прищепленими на коренях американських сортів, і не заражену філоксерою зону, де культивуються тільки кореневласні європейські сорти і забороняється садити галоутворюючі сорти винограду.
Крім того, у незараженій зоні систематично провадиться обслідування виноградників. Виявлену філоксеру негайно ліквідують "разом з кущами винограду не тільки у виявленому вогнищі, а й на прилеглій площі.
Розміри площі виноградника, що підлягає ліквідації, визначаються на місці представником карантинної інспекції.
Найсприятливішими для розвитку філоксери є, чорноземні структурні ґрунти.
Садити кореневласні європейські сорти
можна і в зоні вирощування щепленого винограду, але тільки при додержанні спеціальних правил садіння у несприятливих для філоксери ґрунтових умовах. Такими ґрунтовими умовами є піски і піщані землі, заливні заплавні площі і землі, забезпечені поливом.
Кожен виноградар повинен твердо пам'ятати, що філоксера надзвичайно небезпечна для виноградарства. Обов'язок кожного громадянина строго додержувати карантинних вимог і не допускати їх порушень. Усяке порушення, карантинних правил відкриває ворота для проникання філоксери в райони, де її немає, і веде до величезних збитків для народного господарства.

Заходи боротьби. Основними протифілоксерними карантинними заходами є:
заборона завозу з зараженої в не заражену філоксерою зону будь-якого садивного або щепленого матеріалу винограду;
заборона будь-якого перевезення чи пересилання виноградних саджанців або чубуків без дозволу (сертифікату) Державної інспекції по карантину сільськогосподарських рослин;
заборона продажу й купівлі виноградного садивного матеріалу приватним способом на ринках чи в інших місцях; відпуск садивного матеріалу спеціальними розсадниками або іншими організаціями тільки на підставі карантинних сертифікатів з обов'язковим знезаражуванням відпущеного матеріалу в гексахлорано-глиняній рідині (суспензії); заборона на перекидання з зараженої в не заражену філоксерою зону жердин, кілків, стовпів, які
використовувались раніше на виноградниках, та ін.
Для приготування гексахлорано-глиняної рідини на кожні 100 літрів води беруть 2 кілограми 12-процентного дусту гексахлорану і 4 кілограми доброї, милкої, без будь-яких домішок глини. Дуст і глину добре розтирають у невеликій кількості води до стану однорідної сметаноподібної маси і потім у бочці розбавляють водою. Чубуки або саджанці зв'язують у горстки і кілька разів протягом 1—2 хвилин занурюють у бочку з приготовленим розчином, потім їх складають у штабель і, провітрюючи на вільному повітрі, просушують. Рідину під час роботи треба раз у раз перемішувати.
Аналогічний гексахлорано-глиняний розчин застосовують і для боротьби з листковою формою філоксери, його готують вищеописаним способом, але тільки до 2 кілограмів гексахлорану додають не 4, а 2 кілограми доброї, милкої глини. Перед заливанням в обприскувач рідину добре перемішують і проціджують крізь сито. Використовувані обприскувачі мають бути забезпечені механічними мішалками.
Всесоюзна науково-дослідна протифілоксерна станція рекомендує провадити перше весняне обприскування, коли з'явились бруньки, тобто у період з початку їх розпускання до відокремлення 2-го листка; у період відокремлення від верхівок пагонів 10-го і 12-го листків обприскування повторюють. Обприскувати треба так, щоб усі органи виноградного куща (листя, пагони і особливо верхівки пагонів) покрились отрутою.
Боротьба з кореневою філоксерою на кореневласних виноградниках європейських сортів полягає в лікуванні пошкоджених нею кущів. Для цього в ґрунт вносять отрути-фуміганти, які, випаровуючись, поширюються в ньому й отруюють філоксеру. Такими отрутами є сірковуглець, парадихлорбензол, дихлоретан, його кубові залишки та ін. Деякий ефект дає також внесення в ґрунт гексахлорану, від контакту з яким філоксера гине.
За дослідженнями Всесоюзної науково-дослідної протифілоксерної станції (Г. А. Кірюхін), добрий ефект у боротьбі в філоксерою дають кубові залишки дихлоретану (КОДХЕ), який подрібнюють і вносять у ґрунт.
1. Навесні (у квітні — травні) у 1-й рік затруєння одночасно зобробітком ґрунту (після обрізування й сухого підв'язування кущів) вносять у рядах між кущами за допомогою гідробура, інжектором або під лопату у З свердловини на глибину 50 сантиметрів по 20—25 грамів КОДХЕ (на гектар 170—250 кілограмів).
2. У міжряддях одночасно з культивацією ґрунту під дизель-культиватор у 4—5 борозен вносять на глибину 25—30 сантиметрів по 40 грамів КОДХЕ на погонний метр кожної борозни (на гектар 720—770 кілограмів).
3. Восени (у вересні — листопаді) в 1-й рік затруєння, але при температурі ґрунту не нижчій 12 градусів одночасно з глибоким розпушуванням ґрунту у міжряддях під глибокорозпушувач ВУМ-60 у три борозни на глибину 50—60 сантиметрів у середню борозну і 30— 35 сантиметрів у бічні вносять по 80 грамів КОДХЕ на погонний метр (на гектар 1080—1150 кілограмів).
4. У квітні — травні на 2-й рік затруєння ґрунту у рядах між кущами за допомогою гідробура інжектором або під лопату вносять у З свердловини на глибину 25—30 сантиметрів по 20—25 грамів КОДХЕ (на гектар 250— 270 кілограмів).
Якщо ці заходи починають провадити не весною, а з осені, то порядок внесення КОДХЕ такий: на перший рік провадять 3-й захід, на другий рік — 1-й та 2-й і на третій рік — 4-й і 2-й заходи.
При роботі гідробуром вносять не чистий КОДХЕ, а у вигляді водної емульсії із вмістом З—5 процентів КОДХЕ, яку приготовляють з доброю милкою глиною або (при одночасному підживленні) з сумішшю глини з суперфосфатом, взятих рівними частками (1 : 1).
Таке підлікування виноградників треба повторювати через кожні 2—3 роки.
Вносячи отрутохімікати, треба строго додержувати дозувань, бо порушення їх може, з одного боку, призвести до збережння філоксери, а з другого — до загибелі кущів.
Засобом знищення філоксери є також затоплення виноградинка водою, яка повинна покривати його суцільним шаром протягом більш-менш тривалого періоду, як, наприклад, на плавневих затоплюваних землях.